Зроблено за проханнями.
Кирилиця | Латиниця | Кирилиця | Латиниця | Кирилиця | Латиниця | ||
---|---|---|---|---|---|---|---|
А а | A a | Я я | Ja ja | ||||
Б б | B b | ||||||
В в | V v | ||||||
Г г | H h | ||||||
Ґ ґ | G g | ||||||
Д д | D d | ||||||
Е е | E e | Є є | Je je | ||||
З з | Z z | Ж ж | Ž ž | ||||
И и | I ı | ||||||
І і | İ i | Ї ї | Jı jı, Ji ji | ||||
Й й | J j | ь | j | ʼй | ј ~ јј | ||
К к | K k | ||||||
Л л | L l | ||||||
М м | M m | ||||||
Н н | N n | ||||||
О о | O o | ||||||
П п | P p | ||||||
Р р | R r | ||||||
С с | S s | Ш ш | Š š | Щ щ | Šč šč | ||
Т т | T t | ||||||
У у | U u | Ю ю | Ju ju | ||||
Ф ф | F f | ||||||
Х х | X x | ||||||
Ц ц | C c | Ч ч | Č č |
Не входять до кириличної абетки, але в латиничну і теж окремі звуки:
Кирилиця | Латиниця |
---|---|
Дз дз | Ʒ ʒ |
Дж дж | Ǯ ǯ |
Допоміжні букви, не входять в абетку, втч. латиничну:
Кирилиця | Латиниця |
---|---|
Ѣ ѣ | Ê ê |
oПъ | ôП |
Јо | jœ |
JoПъ | œ̂П |
Ў ў | W w |
Ҁ ҁ | Q q |
Ѵ ѵ | Y y |
Oстанні для передачі звуків [q], [y] і [w] (а також подібних), як от німецьке München → Mynxen, кримське Aqyar → Aqjar чи анґлійська wine → wajn. Однак ці букви необовʼязкові і можна писати за вимовою: Minxen, Akjar i vajn відповідно.
Розлогіше про буков з дашками — далі, насамперед в розділі Дашок.
Нотатка
- Г — Голосна
- П — приголосний
- J — йот
Необовʼязкові альтернативні букви. А саме додавання акута для декотрих мʼяких приголосних.
Латиниця | Альтернатива |
---|---|
Dj dj | D́ d́ |
Ʒj ʒj | Ʒ́ ʒ́ |
Zj zj | Ź ź |
Lj lj | Ĺ ĺ |
Nj nj | Ń ń |
Rj rj | Ŕ ŕ |
Sj sj | Ś ś |
Tj tj | T́ t́ |
Cj cj | Ć ć |
Чи навпаки зменшїння буков абетки, насамперед не-ASCII.
Латиниця | Альтернатива |
---|---|
Ʒ ʒ | Dz dz |
Ǯ ǯ | Dž dž |
C C | Ts ts |
Č č | Tš tš |
Альтернативна ґрафіка
Латиниця | Альтернатива |
---|---|
c | ſ |
č | ſ̌ |
ć | ſ́ |
Як приклад чи ідея взяті з:
-
максимовичівка — декотрі етимолоґічні записи;
-
ґаївка — спосіб мʼякостї;
-
міжсловʼянська — ліберальність запису.
Двома буквами, або другою буквою діґрафа:
Кірілиця | Латіниця |
---|---|
чч | čč |
джж | džž |
Правило:
Голосні | Тверді | Тверді | Мʼякі | Пів | Пів | Решта | Решта | ||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
А | T | D | |||||||
О | K | G | Č | Ǯ | C | Ʒ | |||
Е | X | H | Š | Ž | S | Z | |||
U | F | V | J | R | L | ||||
I | P | B | |||||||
İ | M | N |
Розлогіше. Якщо дві колонки мають однакову назву, то це пара приголосних, де перша для глухих, друга — дзвінких. Тож, читати j після:
-
голосних, [завжди] твердих і мʼяких, а також на початку слова — як й, якщо далі голосна чи допоміжний знак, або ніяк, тобто vjo = вйо, той = toj, vôjja = війя, jot = йот, krovj (можна і krov) = кров, vjʼ = вйʼ;
-
пів [твердих чи мʼяких], тобто по сутї р + приголосні з діакритикою — як ь, якщо далї голосна, або ніяк, тобто zbôžžja = збіжжя, Žjja = Жʼя, lêkarj (можна і lêkar) = лікар проти lêkarja = лікаря;
-
решти — як ь, тобто зять = zjatj, якщо треба тут й, то зʼява = zjjava — тобто фонетика (як вже в мільйон, нью ітд) + попередні.
І додаткове окреме правило: якщо j грає роль роздїльника, то він помʼякшує лише частково, тобто як чинна і, а не повністю як ь.
Сам апостроф використовується для усїку слова, де і був використаний в пункті № 1: (апокопа) може → моʼ, (синкопа) сьогодні → сьоʼдні, (афереза) ще ʼдин ітд.
Після завжди твердих неможливо поставити мʼякий знак. Так, є слова — переважно чужоземні, а в питомих це виняток — як капюшон, кювет ітд, але тут вони стають як пʼюре, кʼювет або записуються відповідно чужомовної вимови, як капішон.
Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: вербʼя, торфʼяний, червʼяк. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: звʼязок, звʼялити, підвʼязати, розмʼякшити.
Як можна побачити вище з витягу правописа, в питомих згадується переважно сполука -вя- в різних місцях. Напочатку слова з декотрим приголосним, як в цвях, свято, але в таких випадках можливі зміни:
-
я → а, тобто цвах, також декотрі зберігають мʼякість, але лише одного звука, тобто цьвах;
-
таки поставити апостроф: свʼято; або не писати, але мати на увазі, що там йот.
В більшості випадків, особливо коли було ѧ, писати просто ʼя, як в пʼять, морфолоґія теж допоможе: мавпʼячий ← коровʼячий, тьмʼяний ← деревʼяний ітд. Зі згаданого виняток лише цвях, котре не обовʼязково може мати я, бо походить від німецької, а я від польської, як посередниці, а саме слова ćwięk, де ę → ѧ, що нам вже знайомо, а відки там взялося, це вже гинше питаннє.
Якщо ж таки дуже хочете помʼякшувати, то правило з другого пункту, однак це може частково ламати згадану морфолоґічну гармонію.
Тож, так, буква j тут, безсумнівно, буде важкою буквою, однак виучите ті ж самі правила, котрі і так учили при кірілиці, що розподїлені між апострофом, ґрупи іменників і прикметників, мʼякого знака ітд. Тобто тут все лоґічно в одну купу і додаткова перевага — майже всюди однакова морфеміка.
Якщо не розбираєтеся, завжди можете писати і.
-
ê походить від ѣ і е, тому можуть чергування: секти → [він] сік, sektı → sêk. Помʼякшує попередній приголосний, крім згаданих завжди твердих чи мʼяких. Декотрі говірки можуть мати свою вимову, найпоширенїші: е, і͡е…
-
о̂ походить від о, те саме: сік → [немає] соку. Не помʼякшує як і сама і. Так само і тут, говірки можуть вимовляти як: о, у͡о ітд.
Можлива проблема: в декотрих випадках і в декотрих говірках (і є стандардною українською) відбувся перехід е → о як жена → жона. Я в таких випадках залишаю букву з контрою відбуваїться зміна: źônka, бо źona + ka, навіть при слові як oźenıtı…
-
о, що від е, зазвичай є основною вимовою, особливо після шипячих: źœna, pśœno ітд;
-
е що від о — зазвичай після й, ц, дз і теж після шипячих; якщо поперед «мяка» ј, то ві вимові як е ций j може зникнути або ставани н, л чи апострофом після губних: poplavjœnıj.
Тому часто буває в наростках. Приклади, в дужках говіркові варіянти:
-
poljœ – poljœvıj – poljœvık,
поле (польо) – польовий (полевий) – польовик (полевик); -
bôj – bojœvıj – bojœvık,
бій – бойовий (боєвий) – боєвик. -
sıla – sılœvıj – sılœvık,
сила – силовий – силовик.
Особливі випадки:
-
rjœ̂k від rjœktı (ректи) і rœ̂k як час, rêk від rêka як потік води; перші два мають однакового [етимолоґічного] корня;
-
njœ̂s від njœstı, -nœ̂s в іменниках від nœsıtı, nôs як частина тіла; знов, всі крім останнього мають однаково корня.
Тут мій довільний спосіб розмежити: де зазвичай е і особливо якщо гинша семантіка — додати j, але загалом варто дослідити цю тему детальніше згодом.
- œ̂ — походить від і чергується з œ: Kıjœ̂v → Kıjœva.
Нагадаю, ці додаткові букви не обовʼязкові, а запамятати як читати за чинним стандартом просто: дашок нагорі — читай як і. Немає? Букви вже перед тобою, перебирати не довго.
Українська знає також гинші зміни голосних, але їх можна не враховувати.
Замість гачка може будь-який симбол, але обрано саме гачка, бо це стандарт.
Про всяк зазначу, що гачок не позначає шипʼячість звука, як богато хто гадає, а палаталізацію, тобто зміну звука. Чому саме під такі букви? Бо є закономірність і вплив латини.
Латина, тобто перша палаталізація. Як знаєте, c раніше позначала к, але в різних мовах стала звучати по різному, для словʼянських мов це переважно ц як center → центер, таким чином к → ц. Те саме про ґ → дз, г → з і х → с. Так, якби не надта любов словʼянських мов до палаталізацій і декотрих гинших складнощів, то без проблем могли би мати щось подібне, що і романські мови, де буква c може позначати к і, наприклад, ц. Чисто умовно ніщо не заважає вдатися до такого, але тоді ортоґрафія буде заскладною, щось на рівні франційській або анґлійській.
Друга палаталізація має наступні зміни: к → ч, ґ → дж, г → ж і х → ш. Тут маємо закономірність, тож і приписуємо знак.
Варто також зазначити про, перше, йотацію, це коли маємо нового звука з якогось звука + й, а саме т → ч, д → дж, с → ш і з → ж. Друге, асиміляцію, котра досить обширна, якщо мова про попередні звуки, то існують т → ц, д → дз, ш → с і ж → з.
Про всяк приклади зі всього згаданого:
Палаталізація
Слово | Перша | Друга |
---|---|---|
dux | dusê | duška |
sluha | sluzê | služka |
ruka | rucê | ručka |
ʒıga | ʒıʒê | ʒıǯka |
Йотація і асіміляція
Було | Стало | Було | Стало | |
---|---|---|---|---|
platıtı | plaču | bohato | bohacjko | |
xodıtı | xoǯu | ljud | ljuʒtvo | |
prosıtı | prošu | mıluješsja | mılujessja | |
kazatı | kažu | merežcê | merezcê |
Волосне, певні правила асіміляції можна звести до такого:
-
Якщо дві букви можуть мати акут, то перша має акут як і друга. Тобто: cč → čč або čc → cc ітд.
-
Якщо перша буква не може мати, але перетворюється в таку, то змінюється. Тобто: tč → čč, tc → cc ітд. Подібне особливо помітно в морфолоґії: kozak на kozaksjkıj → kozacsjkıj → kozacjkıj, продовжимо, + čına → kozaččına проти pansjkıj → panščına і zaporôhsjkıj → zaporôzsjkıj → zaporôzjkıj → zaporôžčına. Тепер, гадаю, вам зрозуміло і, що головніше, видніше відки -чина проти -щина і подібні зміни.
Декотрі говірки не мають третю палаталізацію, тобто платити → платю, ходити → ходю, просити → просю і казати → казю. Також загалом українська не дуже розрізняє, як польська, афрікати і окремі букви як тш з ч, тому в таких випадках задля морфолоґії можна залишати korotše protı koroče, bohatsjko проти bohacjko ітд; або обмежитися заміною одною буквою в парі, нп. s → z в ljudztvo.
Якщо якісь додаткові питання — до коментарів.